«Ось зараз – війна і як подивлюся, як знущаються з наших людей росіяни... А мені при німцях було п'ять рочків...», – Ольга Бас із с.Солонівка, що на Городнянщині Чернігівської області, порівняла німців і росіян...
Коли розпочалася Друга світова війна, батька Ольги Бас забрали на фронт. Поки глава сімейства воював, на жіночі плечі — матір п'ятирічної дівчинки — лягла відповідальність за чотирьох дітей.
– Було і холодно, і голодно, але ж вижили, – тяжко зітхаючи, пригадує ті далекі дитячі роки Ольга Митрофанівна і водночас заговорила й про сьогодення. – Оце дивлюся, як сьогодні знущаються російські окупанти на нашій українській землі, то ні в яке порівняння не йде те, що було колись, і тепер. І де вона береться – отака нелюдська жорстокість у тих росіян?
Мені тоді було п’ять рочків, але забути цього я не можу ніяк. Пам’ятаю, як німецька машина з величезними колесами стояла у нас у дворі… Коли німці снідали та обідали, я завжди приходила до них і сідала на колодочці. Дивлячись на мене, вони розуміли, що я хочу їсти. То завжди давали й мені поїсти щось смачненьке… Вони стояли у нас довгенько, здається, з місяць, і жодного разу мене не скривдили. І вже ось скільки пройшло років, а я й досі їх пам’ятаю… А одного з них я навіть з-за спини, ззаду, вгадала б (жінка зітхаючи й роблячи деякі паузи в розповіді, заплакала, – Авт.). Він же їсти мені давав, а міг би цього й не робити.
Зберігає у своїй пам’яті пенсіонерка і тяжкі післявоєнні роки. Та про це — інша розповідь.
Сергій Вітер